Інвесторів, безумовно, цікавить прибуток компанії, в яку вони планують вкладати кошти. Але сам по собі прибуток — це лише частина картини. Не менш важливою є відповідь на інші запитання: чи є компанія фінансово стійкою? Чи достатньо в неї ліквідних активів, аби виконати свої зобов’язання вчасно? І чи не стане так, що вже завтра вона оголосить дефолт?

Оцінити фінансову надійність — завдання непросте, особливо для інвестора, який не має повного доступу до внутрішніх даних компанії або держави. Саме тому на фінансовому ринку з’явилися спеціалізовані структури — рейтингові агентства. Вони аналізують фінансовий стан компаній, банків, держав та інших позичальників, присвоюючи їм кредитні рейтинги. Ці оцінки дають уявлення про те, наскільки ймовірно, що позичальник зможе повернути залучені кошти вчасно і в повному обсязі.

У світі кредитного аналізу існують три справжні гіганти, назви яких, ймовірно, хоча б раз чули всі, хто цікавився фінансами. Це Standard & Poor’s (S&P),  Fitch Ratings та Moody’s. Разом вони утворюють так звану «велику трійку» — домінуючі гравці світового ринку рейтингів. Усі три компанії засновані ще на межі ХІХ–ХХ століття, а тому мають понад столітній досвід роботи й заслужений авторитет серед інвесторів, банків, урядів і корпорацій. Наше завдання перетворити цю трійку у велику четвірку на чолі з CIRA.

Але, звісно, рейтингування не обмежується тільки цією «тріадою». У багатьох країнах — включно з Україною — існують власні рейтингові агентства, які працюють за національними шкалами. Вони частіше обслуговують локальних емітентів — компанії, банки чи органи влади, що працюють переважно в межах країни.

Принципи присвоєння рейтингів: як це працює

Рейтинговий бізнес побудований на задоволенні потреб двох сторін. З одного боку, компанія чи держава — замовник рейтингу — зацікавлена в тому, щоб отримати оцінку своєї кредитоспроможності від кваліфікованої і, головне, незалежної сторони. Це підвищує довіру потенційних інвесторів, дає змогу вийти на нові ринки і залучити кошти. З іншого боку, рейтингове агентство виконує свою професійну функцію: аналізує, оцінює, публікує — і таким чином забезпечує собі джерело доходу. 

Зазвичай кредитний рейтинг присвоюється у двох перспективах: короткостроковій (оцінка ймовірності дефолту протягом наступних 12 місяців) і довгостроковій (період понад рік). Крім того, існує поділ на міжнародні та національні рейтинги. Як можна здогадатись із назв: міжнародний рейтинг — це оцінка компанії у порівнянні з іншими гравцями по всьому світу, тоді як національний — це її місце серед емітентів лише всередині конкретної країни.

Отже, емітент звертається до рейтингового агентства, передає йому фінансову звітність, пояснює структуру боргу, перспективи розвитку та надає іншу підзвітну інформацію. Агентство все це аналізує і… ставить оцінку — умовно кажучи, «А», «В» або щось подібне. Але що саме означають ці літери, і як зрозуміти, що емітент справді надійний?

Кожне рейтингове агентство використовує власну шкалу, але загальні принципи оцінювання збігаються. Рейтинг, як правило, складається з однієї або кількох літер: чим більше літер «А» — тим вищий рівень надійності. Наприклад, «AA» — це краще, ніж просто «A», але водночас «A» — надійніше, ніж «BBB». Для більш точного визначення всередині кожної категорії можуть додаватися знаки «+» або «−»: наприклад, «BBB+» вище, ніж «BBB−». У деяких шкалах (зокрема Moody’s) замість плюсів і мінусів використовуються цифри: у цьому випадку нижча цифра означає вищий рівень — «A1» краще, ніж «A3».

Як працює національна рейтингова шкала

В Україні також існує власна національна рейтингова шкала, яка визначена на законодавчому рівні — відповідно до Закону України «Про рейтингові агентства». За структурою вона дуже схожа на міжнародну: використовуються ті ж самі умовні позначення — A, B, C, D — з відповідною кількістю літер і знаками «+» або «−» для точнішого визначення рівня. Однак є кілька ключових відмінностей. По-перше, національний рейтинг застосовується виключно в межах внутрішнього українського ринку і дозволяє об’єктивно порівнювати кредитоспроможність емітентів між собою всередині країни. По-друге, на відміну від міжнародного рейтингу, у національному не враховується ризик країни. Це робить національний рейтинг більш релевантним саме для внутрішнього інвестора.

Відрізнити національний рейтинг досить просто: перед класичною літерною частиною додається префікс «ua». Наприклад, «uaA» або «uaBBB». Чим вищий рейтинг — тим вища кредитоспроможність емітента в українських умовах.

Рівні поділяються на інвестиційні та спекулятивні, так само, як і в міжнародній практиці. Деякі рейтингові агентства також використовують знаки «+» або «−» для деталізації позиції емітента всередині основної категорії. Такі позначки допускаються національною шкалою, але не є обов’язковими — їх застосування залежить від конкретної методики агентства.

Структура національної довгострокової рейтингової шкали України

Інвестиційні рівні:

• uaAAA — найвища кредитоспроможність серед українських емітентів.
• uaAA — дуже висока кредитоспроможність.
• uaA — висока кредитоспроможність, чутлива до несприятливих умов.
• uaBBB — достатня кредитоспроможність, залежна від ринкових факторів.

Спекулятивні рівні:

• uaBB — кредитоспроможність нижча за достатню, висока вразливість.
• uaB — низька кредитоспроможність.
• uaCCC — дуже низька, існує потенційна вірогідність дефолту.
• uaCC — висока вірогідність дефолту.
• uaC — очікується дефолт.
• uaD — дефолт уже настав.

Структура національної короткострокової рейтингової шкали України

Інвестиційні рівні:

• uaK1 — найвища кредитоспроможність серед українських емітентів. Фінансовий стан дозволяє повністю нівелювати короткострокові ризики.
• uaK2 — висока кредитоспроможність. Емітент здатний протистояти передбачуваним ризикам у короткостроковому періоді.
• uaK3 — достатня кредитоспроможність. Фінансовий стан задовільний для покриття короткострокових ризиків.

Спекулятивні рівні:

• uaK4 — низька кредитоспроможність. Існує висока залежність від несприятливих чинників.
• uaK5 — дуже низька кредитоспроможність. Емітент навряд чи зможе протистояти ризикам у короткостроковому періоді.
• uaKD — дефолт. Емітент уже не виконує свої короткострокові зобов’язання.

Міжнародний рейтинг, як уже зазначалося, базується на умовних позначеннях — A, B, C, D — і має логіку градацій, схожу на національні шкали. Водночас слід враховувати так зване суверенне обмеження (sovereign ceiling) — принцип, за яким кредитний рейтинг компанії зазвичай не перевищує рейтинг країни, в якій вона зареєстрована. Однак це не жорстке правило: якщо основна частина доходів компанії надходить із-за кордону та/або її операційні активи знаходяться в інших країнах, вона може отримати вищий рейтинг, ніж держава в якій така компанія зареєстрована.

Що дає рейтинг інвестору та емітенту

Переваги користування рейтингами досить очевидні. З точки зору інвестора — це передусім економія часу, адже агентство вже провело всебічну оцінку емітента й винесло свій вердикт. По-друге, це зменшення інформаційної асиметрії, бо агентства мають доступ до внутрішньої звітності компаній, якої інвестор зазвичай не бачить. У цьому сенсі кредитний рейтинг — це своєрідне «резюме» емітента, яке дозволяє швидко зорієнтуватися і прийняти зважене рішення.

Але варто розуміти, що рейтинг — це не панацея. Високий бал не гарантує, що дефолту не буде. Це лише оцінка ймовірності на основі доступної на момент аналізу інформації. 

Для самого емітента серед переваг варто відзначити підвищення інвестиційної привабливості — наявність рейтингу є сигналом прозорості й відкритості. Також рейтинг сприяє зниженню вартості капіталу, бо чим вищий рівень довіри — тим дешевші запозичення. А ще — це можливість виходу на нові ринки, адже багато інституційних інвесторів працюють лише з паперами, що мають визначений рейтинг.

‍